Уже давно стало зрозумілим, що найбільших успіхів у будь-якій сфері діяльності досягають ті держави, котрі мають високий інтелектуальний та творчий потенціал нації. Відомо також, що майбутнє людської цивілізації залежить виключно від реалізації обдарованості людей. Саме тому однією з основних задач системи національної освіти суверенної України є формування творчо активної, всебічно розвиненої особистості.

  Дуже важливо виявляти, навчати, виховувати обдарованих дітей. А цього ми вчимося, звертаючись до невичерпного джерела методичної думки – педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. Досліджуючи проблему дитячої творчості, В.Сухомлинський довів, що ця самодіяльна, індивідуальна творчість «для себе», - як правило, найчастіше не має суспільної цінності, а новизна полягає в збагаченні особистості, самостійному підході до створення вже відомого, в індивідуальному відкритті.

  На основі теоретичного аналізу педагогічної системи В. Сухомлинського можна виділили сукупність якостей, що забезпечують творчу активність.  Це спостережливість, допитливість, творчий інтерес, розвинене мислення, проблемне бачення, здатність до дослідницької діяльності, аналіз і синтез, широта, глибина та стійкість пізнавального інтересу, розвинута уява, фантазія, кмітливість, наполегливість.

  Педагог-гуманіст виокремив педагогічні умови, додержання яких сприяє розвитку творчих здібностей дитини. Це створення відповідної матеріальної бази для різноманітної творчої праці; уміння помітити неповторну творчу індивідуальність кожного учня; надання кожній дитині свободи для самовираження, саморозвитку; забезпечення реалізації учнями своїх творчих можливостей у навчально-виховному процесі; створення інтелектуального фону введенням позапрограмного матеріалу; залучення дітей до різних видів творчої діяльності з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, обдарувань; організація різновікового колективу; створення творчої атмосфери; активізація пізнавального інтересу; виховання в дітей «майстерності рук».

  Аналізуючи педагогічну спадщину В.Сухомлинського  виявлено концептуальні засади формування творчої особистості школяра. Це дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенціальних сил дитини; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання (уроки мислення, подорожі до джерел живого слова, дослідницька діяльність, технічна творчість, мистецтво).

  У книзі «Сто порад учителю» В.Сухомлинський зауважив: «Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці...»

  Основу концепції В. Сухомлинського з формування творчої особистості школяра становили принципи, які стверджує гуманістична педагогіка, а саме: природовідповідності, проектування, демократизації, гуманізації, психологізації, науковості, доступності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок; самостійності, активності у навчанні; синтезу інтелектуальної та практичної праці в організації навчального процесу; дослідницького підходу; зв’язку в навчальному процесі наукових знань, практики й життєвого досвіду; наочності, емоційності, проблемності, зацікавленості.

  Під науковим керівництвом В. Сухомлинського в Павлиській школі було визначено й теоретично обґрунтовано шляхи та засоби формування творчої особистості школяра. Це уроки мислення як невичерпне джерело розвитку творчих здібностей учня; дослідницька діяльність як сфера розкриття творчих сил особистості школяра; технічна творчість як засіб самореалізації потенційних можливостей особистості; мистецтво як засіб формування творчої особистості учня; педагогічна творчість учителя як основа формування творчої особистості школяра.

  Теоретичні ідеї та практичний досвід В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра мають і філософський, і загальнонауковий, і педагогічний зміст, перевірений найвищим критерієм – практикою. Вони потребують подальшого вивчення і впровадження.

Сучасність ідей геніального педагога щодо формування творчої особистості школяра підтверджується науково-дослідницькою роботою й подальшим розвитком у наш час таких практико-орієнтованих напрямів, як особистісно орієнтоване навчання, технологія естетико-екологічного виховання.

  Гуманістична концепція В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра засобами природи, праці й різних видів мистецтва знайшла своє втілення та подальший розвиток у навчальних програмах «Довкілля» (К.Гуз, В.Ільченко), «Я і Україна» (Н.Бібік, Н.Коваль), «Навколишній світ» (Т.Пушкарьова), «Читання» (О.Савченко, В. Мартиненко), «Мистецтво» (Л.Ващенко, О. Щолокова) і лягли в основу розробки сучасних підручників «Довкілля» (К.Гуз, В.Ільченко); «Читанка», «Первоцвіт: Читанка для 1 класу» (О.Савченко, Н.Скрипченко); «Я і Україна» (Н. Бібік, Н.Коваль). Аналіз навчальної літератури початкової школи показав, що її зміст побудований з урахуванням ідей В.Сухомлинського щодо розвитку пізнавального інтересу дітей, оригінальності, нестандартності мислення, допитливості, фантазії, творчої уяви засобами природи, праці та мистецтва. Наслідуючи В.Сухомлинського, сучасні науковці віддають перевагу інтерактивним методам навчання, враховуючи природне прагнення дитини до дослідження свого довкілля та його практичного освоєння до комунікації зі світом, до конструювання, створення власних оригінальних продуктів діяльності як способу самореалізації, самовираження.

  В початковій ланці нашої школи утілюються такі ідеї педагога-гуманіста: визнання унікальності й неповторності кожної дитини; встановлення суб’єкт-суб’єктних відносин із дітьми; вивчення нахилів, здібностей кожної дитини та проектування їх розвитку; проведення «уроків мислення серед природи», система письмових творчих робіт.

  Методичні прийоми В.О. Сухомлинського будять розум і спонукають до творчості, вселяють педагогічний оптимізм. Василь Олександрович розглядає діяльність учителя у гуманістичному русі. У книзі «Сто порад учителеві» він зазначає: «Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється». Тому роботу з обдарованими учнями найчастіше здійснюємо чотирма етапами:

1.     Виявлення обдарованих учнів.

2.     Поурочна робота.

3.     Індивідуальне  оцінювання творчого потенціалу і психологічних особливостей кожної дитини.

4.     Позаурочна робота.

  Кажуть, що творцем, як і інтелектуалом не народжуються. Усе залежить від того, які можливості надає оточення для реалізації того потенціалу, що в нас є. Кожен учитель мріє і намагається робити все, що від нього залежить, щоб його учні наполегливо працювали, здобуваючи знання, самостійно шукаючи відповіді на запитання, що ставить перед ними життя.

   Вчені підрахували, що до моменту, коли дитина, яка народилася сьогодні, закінчить інститут, об’єм інформації зросте в 4 рази, а коли їй буде 50 років – в 32 рази. Причому 97% усіх знань буде отримано після її народження. На даний час за 40 хвилин в світ надходить стільки інформації, скільки її знаходиться в «Британській енциклопедії». Відповідно до існуючих підрахунків, за останні 10 – 15 років об’єм наукової інформації та відкриттів перевищив все, що було створено наукою за тисячоліття її існування. 90% вчених, які коли-небудь працювали або працюють на нашій планеті, виявилися нашими сучасниками. І тому сьогодні лише люди, що мають високий інтелектуальний рівень, вміють його творчо підвищувати та розвивати, можуть більш раціонально та швидко сприймати інформацію, розвивати та впроваджувати прогресивні технології, будуть успішними.

  Пошук ефективних шляхів формування інтелектуальних умінь  школярів спонукає до ґрунтовного історико-педагогічного аналізу, осмислення й творчого використання спадщини прогресивних педагогів минулого. У цій площині особливого значення набуває теоретичний доробок відомого педагога гуманіста В. Сухомлинського.

  Сучасна школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму.

  В. Сухомлинський, зокрема писав «мислення – це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д.» . Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він.

   «Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв’язку – ідуть сигнали. Нейрони «обробляють» цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить, її потрібно знову і знову сприймати, «обробляти».”

  Психолог С.Ройз зазначає, що з чотирьох років у дитини починається активний процес образного мислення. Образи – це унікальні мислительні конструкції. Мозок дитини реагує на зовнішній світ емоційно. Емоція в перекладі з латинської означає хвилювати, потрясати – і, справді, вона схожа на хвилю, яка пробігла по тілу і викликала приємні або неприємні відчуття. Емоції, що запам’ятовуються і можуть відтворюватися психологи називають почуттям.

  Поступово дитячий мозок засвоює більш складну операцію – викликавши почуття, він закріплює його у вигляді образу. Як відомо, художні твори впливають на думки та почуття дитини за допомогою образності. Накопичення дитиною неусвідомленої словесної інформації, позбавленої природного зв’язку з почуттями, емоційно-образною пам’яттю, уявою, мисленням, перетворює дитячу психіку у примітивний механізм.

  Таким чином В. Сухомлинський стверджував, що «переключення думки, яке є суттю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, реальний образ, або настільки яскраво створений словесний образ, що дитина ніби бачить, чує, відчуває те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки)»

Висновок

  Педагогічна спадщина В. Сухомлинського містить цінні теоретичні та практичні положення, реалізація яких сприятиме ефективному вирішенню питання розвитку творчої особистості школярів, а саме: цілісність підходу до вирішення зазначеної проблеми з урахуванням психофізичних і психологічних особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку; розкриття розвитку образного мислення; реалізація індивідуального підходу до дітей у навчально-виховному процесі; уроки мислення як невичерпне джерело розвитку розумових здібностей учнів. До проблеми формування образного мислення в умовах сучасності привернута увага багатьох дослідників суміжних з педагогікою галузей науки, і всі вони так чи інакше потребують творчого використання спадщини В.О.Сухомлинського. Перетворення навчання в цікавий, захоплюючий процес пізнання дитиною навколишнього світу – це, напевно, одна із головних умов розв’язання складних завдань, які стоять сьогодні перед українською школою і учителем, і одна з кардинальних проблем сучасної дидактики і методик.